День, коли вони з чоловіком прогнали рідну доньку Ярина пам’ятала так, наче це було вчора. Вони з чоловіком вже були за столом і чекали Оксану – сім’я традиційно вечеряла лише коли всі були за столом.
- Мамо, привіт! Татко, я хочу вам щось сказати! – було видно, що донька чимось збентежена. – Ну, ви тільки не сваріться. Річ у тім…якби вам це краще сказати… Ви скоро станете бабусею та дідусем.
- Що? – чого-чого, а такого Ярина аж ніяк не чекала. – Що ти сказала? Оксано, це недотепний жарт?
- Ні, мамо, – голос доньки враз став тихим. Так бувало завжди, коли вона відчувала за собою провину. – Це правда. Ти тільки не сердься.
- По-твоєму, ми повинні від радощів танцювати гопак? – з-за столу піднявся батько. Він був страшенно блідим, а голос тремтів. – Ксеню, що все це значить? Ти це серйозно? Ой, Ярю, принеси води… І каплі.
Виразно поглянувши на доньку, Ярина побігла на кухню, де в шафі стояла коробка з ліками. Олег Петрович мав серйозні проблеми з серцем і лікарі суворо заборонили його хвилювати. І ось – схопившись за груди, чоловік поволі осідав.
- Татку! – закричала дівчина і кинулася до нього. – Татку, ти лише не хвилюйся. Якщо хочеш – я зроблю аборт і все буде добре.
- Йди геть! – крикнула на неї Ярина і кинулася викликати карету «швидкої» допомоги. – Якщо з ним щось трапиться, то це буде на твоїй совісті.
Через три тижні Олег Петрович повернувся з лікарні і в їх, такій затишній завжди оселі, відбулася важка розмова. Оксана розповіла, що закохалася у тренера який вів заняття в басейні.
- А коли сказала йому про все, то він накричав, щоб не чіплялася, – плачучи, розповідала донька. – Мовляв, одружений, має двох дітей. Він прогнав мене.
- Виходить, моя донька втратила не лише здоровий глузд, але й совість? –лементувала Ярина. – Стала проституткою і влізла в чужу сім’ю?
- Ото виховали, – лише й мовив глава сімейства знову вхопившись за груди. – Ні, я такої доньки не хочу! Геть з перед очей!
- Мамочко, не проганяйте мене, – ридала дівчина. – Таточку, що ж я без вас робитиму? Пожалійте!
- А ти нас жаліла, коли стрибала у ліжко до одруженого чоловіка? – не вгавала Ярина. – Тоді ти про нас думала?
З того вечора пройшов рік.Спершу подружжя навіть не згадувало непутящу доньку, а проте згодом почали серйозно непокоїтися за неї.Стали шукати по знайомих та родичах, проте пошуки були марними. Оксана наче у воду канула.
- Господи, де вона? – часто плакала Ярина. – Це, по моїх підрахунках, вона три місяці тому мала народити. Що трапилося? Де її шукати?
- Нічого, – бурчав глава сімейства. – Погуляє і повернеться. І ще й в подолу принесе…
Однак Оксана так і не з’явилася. Поліція розводила руками, мовляв, шукаємо. Знайомі та друзі щиро хвилювалися, проте й вони нічого не знали. Олег Петрович з Яриною щиро жаліли, що так жорстоко поступити з єдиною донькою. Повертаючись до оселі, вони особливо відчували ту порожнечу, яка тепер оселилася у їхньому заміському будинку. Чоловік навантажував себе роботою і повертався аби повечеряти і лягти спати, а Ярина часто гуляла допізна містом, аби якомога пізніше прийти додому.
- Кохана, так далі не може бути, – мовив якось чоловік. – Ми наче втікаємо з цього дому. І я тут подумав… давай всиновимо дитину з інтернату. Коли трапилося так, що втратили свою доньку, то нехай хоч якась сирота матиме батьків та тепло рідної оселі. Зрештою, ми ціле життя працювали і повинні подбати про те, аби було для кого все це залишити…
В інтернаті їм приглянувся півторарічний хлопчик.
- Олеже, він такий гарненький! – мовила Ярина. – І – наче на тебе подібний. Поглянь, такі ж карі очі, чорнявий. Давай візьмемо його. Ти не проти?
Через два місяці маленький Тихон весело бігав просторим будинком своїх прийомних батьків і любив сидіти на колінах татка, слухати як мама співає колискові біля його ліжечка вечором. Здавалося, що щастя знову оселилося у будинку. Лише господар повертався з роботи все більш сумнішим. І при тім від нього часто несло алкоголем.
- Милий, лікарі ж категорично заборонили тобі навіть дивитися на алкоголь, – мовила якось Ярина. – І ти це чудово знаєш.
- Присядь, Ярю, – було видно, що Олег Петрович нервував. – Знаєш, відколи ми всиновили Тихонка, у мене з’явилося відчуття, наче він дійсно наш, рідний. Я чудово розумів, що це від того, що це маленька дитина, яка називає мене татом, що я люблю його. Однак якось вночі я подумав, що ми ж навіть не поцікавилися хто його біологічні батьки. А раптом алкоголіки чи наркомани? Я вирішив дізнатися про це і з’ясувалося, що його знайшли біля мертвої молодої жінки в халабуді на околиці міста, де збиралися бомжі. Я звернувся до моргу і мені показали фото тієї жінки яку похоронили як невідому. Ярино, мені важко говорити… Це була наша Ксеня. Вона народила малюка і через те, що їй не надали медичної допомоги, втратила дуже багато крові.
- Що? – Ярина розридалася. – Ти хочеш сказати, що Оксаночки немає в живих?
- Так, вона померла, – чоловік навіть не витирав сліз. – А Тихон, Ярю, її синочок. Наш рідний онук.
Олеся МАКСИМЕЦЬ
