Після школи Тетяна, як і мріяла, вступила на педагогічний факультет, бо з дитинства мріяла працювати у школі та навчати діток. Обласний центр полонив дівчину музеями, театром на який витрачала останні гроші зі стипендії, парком, алеями якого інколи прогулювалася з подругами та безліччю бібліотек де частенько засиджувалася допізна.
- Привіт, землячко! – почула якось на автостанції, коли прямувала до автобуса, який мав відвезти до батьків. – Ніби два роки тебе не бачив, а так змінилася!
Перед нею стояв Ігор – на чотири роки старший сусід, який саме повернувся зі строкової служби. Дівчині на мить здалося, що він став ще вищим і красивішим. В школі у нього були закохані усі дівчата і вона, Таня, не була винятком. Усю дорогу додому він розповідав про службу, про те, як скучав за батьками, рідним селом, односельчанами.
- І тебе згадував, – хлопець пильно подивився їй в очі. – Навіть подумати не міг, що ти за два роки станеш такою красунею.
Через два місяці Ігор влаштувався на роботу в одну із охоронних фірм обласного центру. Відчергувавши добу, йшов до сусіднього супермаркету, де підробляв вантажником. А паралельно – навчався у технічному вузі. З Танею частенько зустрічалися коли разом їхали додому, а згодом, обмінявшись номерами телефонів, почали все частіше зустрічатися й посеред тижня.
- Тетянко, я кохаю тебе! – прошепотів якось, коли вони вдвох сиділи у неї в гуртожитку. – Ти – сама вродлива дівчина в світі!
А що сусідка по кімнаті одужувала вдома після операції, то три тижні поки її не було, Ігор був з Танею. Приходив з роботи і, поки вона була на навчанні, готував різні смаколики, ставив у вази квіти, які так любила його кохана. Опісля вони обідали, дівчина готувалася до занять і – вдвох йшли у кіно, або ж у парк погуляти. А повернувшись ласували морозивом, мріяли про спільне майбутнє і – до ранку кохалися.
- Якби ти знала, як мені не хочеться від тебе їхати, – хлопець нехотя збирав свої речі. – Таню, а можливо, знімемо квартиру і житимемо удвох?
- А платити чим будемо? – запитала дівчина. – У мене стипендія невелика, а тебе зарплата… Ну, твоя зарплата охоронця вся йтиме на житло. А ще проїзд, продукти…
- Ти права, квартира нам наразі не по кишені, – погодився Ігор. – Ті нічого, одного дня все у нашому житті зміниться…
Вони обоє навіть і уявити собі не могли наскільки швидко все зміниться в житті кожного. У Тані як кажуть, на носі була сесія, тож відтепер закохані бачилися вкрай рідко. Дівчина проводила дні і ночі за підручниками, а хлопець, який звикло заплатив за здачу екзаменів, мав чимало вільного часу, який проводив з друзями у барах. Саме там він і зустрів Вікусю. Яскраво одягнена, рижа, з зеленими очима, Вікуся вміла себе показати. Тож швидко сподобалася Ігореві. А що мала власну, успадковану від бабусі квартиру, то хлопець швидко перебрався до неї.
- А як же Таня? – запитав його друг, з яким Ігор разом працював в охоронній фірмі. – Невже ти поміняєш її на цю розмальовану фіфу? Повір, Танюша набагато краща, вона щиріша, добріша і – вона справжня…
- Петю, ти що, не вмієш практично дивитися на життя? – повчав його Ігор. – Посуди сам – у Вікусі своє житло, батько працює головним лікарем, мати – завідувач дитячого садочка. А Таня хто? Мати – домогосподарка, батько на фермера працює… Яке у мене буде з нею майбутнє? А от з Вікусею – інша справа…
…Новину про те, що Ігор одружується Таня почула від матері.
- Дурниці говорять люди, – тільки й мовила. – Його наречена – я, а не інша…
Вранці ж звістку підтвердила тітка Ігоря, яка й розповіла про квартиру нареченої, заможних батьків.
- Ой-ой-ой! – тільки й мовила дівчина і вибігла з кімнати. Проте за якусь мить повернулася. – Що мене так нудить!
- Чи ти часом не вагітна? – запитала тітка Оля. – У тих містах всяке тепер робиться…
Вона пішла, а мати, яка була свідком розмови, вирішила серйозно порозмовляти з Танею. Куплений наступного дня у аптеці райцентру тест підтвердив вагітність. Батьки дівчини вирішили піти порозмовляти з батьками Ігоря.
- Та чи ти здурів? – накинувся на її батька його. – Мало з ким твоя дівка там путалася, а тепер на мого сина хочете її байстря повісити? О ні, чого не буде, того не буде! У мого сина дружина ого-го з якої сім’ї і яких статків. Не те, що ти зі своєю донею. Тож йдіть собі до того, хто усе це зробив і не псуйте нам підготовку до гулянки.
Проте померла бабуся Ігоря і весілля відклали. За той час Таня перевелася на заочне відділення і народила двійняток. Спершу вона сподівалася, що хлопець одумається і одружиться з нею, припинивши цей неприємний поголос, який вже пішов по селу. Мріяла як вони все ж будуть разом, як їхні донечки скажуть слово «тато». Проте коли крихіткам виповнилося пів року селом прокотилася новина про одруження Ігоря. Його родина заколола двох свиней, напекли пляцків, замовили великий зал у клубі. Коли ж вулицею проїхали автомобілі з нареченою та її родиною дівчина розридалася. А тоді, витерши сльози, одяглася в красиве плаття, причепурила донечок і, незважаючи на проханням матері залишитися вдома, пішла на сусідню вулицю звідки долинала музика. Гості саме дарували молодятам подарунки, коли у зал увійшла Таня. Люди враз притихли і здивовано дивилися як вона пішла прямо до столу, біля якого стояла наречена у пишному, рожевому платті та наречений у строгому костюмі.
- Щиро вітаю з одруженням, – мовила, ледве стримуючись, аби не розплакатися. – А ось і мій подарунок. Це наші, Ігорю, донечки, про яких ти і чути не хочеш.
Посадивши на стіл поміж подарунків діточок вона повернулася і пішла до виходу.
- Молодець, Таню! – мовила Клава, її однокласниця. – Твій подарунок – найкращий!
Олеся МАКСИМЕЦЬ
